"Мертві душі" блогерів

Мабуть, усі пам’ятають це безсмертне однойменне творіння Миколи Гоголя. Хто пам’ятає – вибачайте, хто ні – нагадую. В n-му місті з’являється дивна особа – Чічіков, який починає по всіх околицях скуповувати «мертві душі». Насправді, ця персона – ніякий не Мефістофель, а звичайнісінький аферист. Суть афери така. Перепис населення в тогочасній Російській імперії проводився приблизно раз у десять років. Поміж переписами чимало кріпаків встигало померти, проте поміщики продовжували сплачувати за них податки. Чічіков «благородно» позбавляє поміщиків n-ої губернії цього тягаря, купуючи цих де-юре живих, а де-факто мертвих кріпаків. Користь нашого героя полягає в тому, що цих квазіживих можна було закласти й під заставу взяти кредит. Плюс за мерців ніхто особливо не мав би торгуватися, а Чічіков набирав суспільної ваги, пропорційної зростанню кількості кріпаків, які за ним рахувалися. Такий от безпрограшний і вигідний всім (окрім держави, про яку думають тільки останні патріоти й ідіоти) варіант. Звичайно, сенс гоголівського тексту в іншому. Використовуючи, схему шахрайського роману, автор демонструє нам блискучий зріз звичаїв провінційного (=загальноімперського) життя тих часів (Манілови, Коробочки, Собакевичі, Ноздрьови & компанія).

Зайве повторювати затерті (але ж правдиві!) штампи, що гоголівський текст і досі не втрачає актуальності, цим самим засвідчуючи, з одного боку, його геніальність, а з іншого – нашу тупість, нездатність учитися і вдосконалюватися.

Та час уже, напевно, повернутися й до заголовної теми. «До чого тут Гоголь і блоги?», – запитає нетерплячий читач.