"Мертві душі" блогерів. Продовження
В умовах сучасного глобалізованого, інтернетизованого суспільства ввесь світ постає великою губернією NN, якою носяться мільярди чічікових. Тільки роз’їжджають вони не на «бричках», та й узагалі, не роз’їжджають, а, як сказано, – «носяться», літають, шмигають, ширяють (ся?). З якою метою? Та все тією ж: шукають мертвих душ. Зупиняються на певний час у якогось із поміщиків (В контакте, Одноклассники, Facebook, LiveJournal, Twitter, Вкурсі & компанія): десь затримуються на довше або ж, нехтуючи всіма правилами порядності, влаштовуються як удома; буває, зависають у кількох одночасно (благо, сучасні брички-килимки-літачки це дозволяють); кудись, упіймавши облизня, більше не потикаються. І випитують там душі знайомих, однокласників, одногрупників, друзів, друзів друзів, коханих, коханих коханих (коханців?) etc.
Які ж дивіденди з цього отримують наші новоявлені чічікови? Престиж від кількості зафренджено/закріпачених? Можливо, але не першочергово. Найосновніше – впевненість. Оманливу, проте солодку впевненість у другому житті, живішому від першого. Забуваючи, що SecondLife= Смерть. Нехай навіть та смерть, через яку потрібно пройти, щоби досягнути другого життя. Одночасно жити двома життями неможливо. В одному з них ти автоматично помираєш.
Головне, щоби Перепис населення застав тебе живим у потрібному житті.
Які ж дивіденди з цього отримують наші новоявлені чічікови? Престиж від кількості зафренджено/закріпачених? Можливо, але не першочергово. Найосновніше – впевненість. Оманливу, проте солодку впевненість у другому житті, живішому від першого. Забуваючи, що SecondLife= Смерть. Нехай навіть та смерть, через яку потрібно пройти, щоби досягнути другого життя. Одночасно жити двома життями неможливо. В одному з них ти автоматично помираєш.
Головне, щоби Перепис населення застав тебе живим у потрібному житті.
14 коментарів
Гоголь знав, — щоб вирішити будь-яке питання, або зацікавити усіх у його вирішенні, його треба зробити питанням життя і смерті, й лише тоді воно стане надважливим і нарешті таки вирішиться.
Власне, для мене надзвичайно важлива назва цього допису, решта — «література». Гоголь, як пам'ятаєте, теж «страждав» моралізаторством. Із того, що залишилося від другого тому «Мертвих душ», можна з великою мірою вірогідності припустити його моралізаторську тональність. Зрештою, гоголівський сміх — це, як відомо, сміх крізь сльози. Тобто моралізаторство Гоголь не компенсував іронією, а швидше — маскував нею.
Щодо «чистого» сприйняття. Малося на увазі звичайне, побутове, немудроване сприйняття. Заглиблюючись у сутність того чи іншого явища, філософія часто втрачає його реальний, загальноприйнятий (це не має a priori означати, що він позбавлений істини) вимір.
Попадають в залежність далеко не всі люди, а тільки слабкі. Саме вони і «вмирають» для реального повноцінного життя. Хіба це не схоже на природній відбір?
А Інтернет тут не винен, це тільки інструмент. Такі люди були і будуть завжди, не залежно від інструменту, яким користуються для втечі від реального.
І ще: тільки 13% населення України має доступ до мережі. Не варто гіперболізувати.
Так, без Інтернету неможливо сьогодні обійтися. Він насправді надзвичайно корисний. Але також — небезпечний. Найбільше для молоді. І не для тієї яка тут «писала, пише щодня і буде писати», бо ми ще застали життя без Інтернету. Ті, що йдуть за нами, такого життя вже не знають.
Я перебільшую. Але щоб донести якусь думку, потрібно висловлювати її якомога голосніше, навіть ціною перебільшення, саме через перебільшення.