"Мертві душі" блогерів. Продовження

В умовах сучасного глобалізованого, інтернетизованого суспільства ввесь світ постає великою губернією NN, якою носяться мільярди чічікових. Тільки роз’їжджають вони не на «бричках», та й узагалі, не роз’їжджають, а, як сказано, – «носяться», літають, шмигають, ширяють (ся?). З якою метою? Та все тією ж: шукають мертвих душ. Зупиняються на певний час у якогось із поміщиків (В контакте, Одноклассники, Facebook, LiveJournal, Twitter, Вкурсі & компанія): десь затримуються на довше або ж, нехтуючи всіма правилами порядності, влаштовуються як удома; буває, зависають у кількох одночасно (благо, сучасні брички-килимки-літачки це дозволяють); кудись, упіймавши облизня, більше не потикаються. І випитують там душі знайомих, однокласників, одногрупників, друзів, друзів друзів, коханих, коханих коханих (коханців?) etc.

Які ж дивіденди з цього отримують наші новоявлені чічікови? Престиж від кількості зафренджено/закріпачених? Можливо, але не першочергово. Найосновніше – впевненість. Оманливу, проте солодку впевненість у другому житті, живішому від першого. Забуваючи, що SecondLife= Смерть. Нехай навіть та смерть, через яку потрібно пройти, щоби досягнути другого життя. Одночасно жити двома життями неможливо. В одному з них ти автоматично помираєш.

Головне, щоби Перепис населення застав тебе живим у потрібному житті.

14 коментарів

Лариса Репка
скільки до цього читала і сама часом писала про шкоду від надмірного запливу у віртуальне життя, і лише тепер фраза «Одночасно жити двома життями неможливо. В одному з них ти автоматично помираєш.» — мене переконала остаточно, залізобетонний аргумент.
Гоголь знав, — щоб вирішити будь-яке питання, або зацікавити усіх у його вирішенні, його треба зробити питанням життя і смерті, й лише тоді воно стане надважливим і нарешті таки вирішиться.
Святослав Вишинський
В одній із лекцій російського філософа Александра Дугина останніх років з приводу мережевого і взагалі інформаційного суспільства вводиться оригінальне поняття «биос-некрос», запозичене з теології.
Роман Дзик
Щось таке, приблизно, я і мав на увазі. Тільки не розумію, чому «оригінальне», якщо «запозичене»? Хіба що застосовно до мережевого й інформаційного суспільства…
Святослав Вишинський
«Оригінальне» в дещо іншому конотативному значенні.
Роман Дзик
Таки так. Тільки чую слово «філософ» — відразу втрачаю здатність до чистого, незашореного сприйняття. Оригінальне в значенні «цікаве», а не «нове».
Дмитро Білько
Пардон, хотів написати ще тільки з'явився цей Ваш допис. Як на мене, ця паралель між Гоголем та мережевою комунікацією виглядає надто вже приблизною. З іншого, боку страждає на моралізаторство, яке власне Гоголь компенсував іронією. Крім того, дозвольте дізнатися, що то за «чисте» сприйняття? Це сприйняття без усвідомлення, чи розуму?) Адже філософія саме й дозволяє позбавитися доктрин та ідеологем завдяки усвідомленню.
Роман Дзик
Справді, паралель приблизна (хоч, як на мене, не аж надто). Навіть боюся наводити тут ще якісь аналогії. Обмежуся вказівкою на те, що видається мені доволі цікавим у контексті нашого блогового спілкування.
Власне, для мене надзвичайно важлива назва цього допису, решта — «література». Гоголь, як пам'ятаєте, теж «страждав» моралізаторством. Із того, що залишилося від другого тому «Мертвих душ», можна з великою мірою вірогідності припустити його моралізаторську тональність. Зрештою, гоголівський сміх — це, як відомо, сміх крізь сльози. Тобто моралізаторство Гоголь не компенсував іронією, а швидше — маскував нею.
Щодо «чистого» сприйняття. Малося на увазі звичайне, побутове, немудроване сприйняття. Заглиблюючись у сутність того чи іншого явища, філософія часто втрачає його реальний, загальноприйнятий (це не має a priori означати, що він позбавлений істини) вимір.
Надія Григоренко
А чи не забагато значення ти надаєш цьому явищу?
Попадають в залежність далеко не всі люди, а тільки слабкі. Саме вони і «вмирають» для реального повноцінного життя. Хіба це не схоже на природній відбір?
А Інтернет тут не винен, це тільки інструмент. Такі люди були і будуть завжди, не залежно від інструменту, яким користуються для втечі від реального.
І ще: тільки 13% населення України має доступ до мережі. Не варто гіперболізувати.
Лариса Репка
нехай, але ж 13% — це якраз переважно молодь та працездатне населення — майбутнє…
Аліса Жуковська
Погоджуюся! Є люди, яким необхідно тікати від реальності у щось: алкоголь, наркотик, якась справа, інтернет, ігри та ін. Частіше за все соцмережі виступають лакмусом наших слабкостей. Однак, зовсім інша справа спрямована політика контролю та маніпулювання громадскістю із використанням цих мереж.
Володимир Карагяур
Працездатне населення та молодь, як раз про нас, про тих всіх хто тут написав і пише щодня і буде писати. Для цього стоврені не тільки умови у вигляді такого інструменту к інтернет, а ще дуже багато технологій для цього існують, які допомогають поєднувати ці два життя. Звичайно якщо людина захворіла цим, то у неї в іншому житті проблеми, або сама ця людина психічно нестабільна. Тому мені здається для нормальних людей ця проблема трошки перебільшена.
Володимир Карагяур
Стосовно технологій маю на увазі мобільні технології, як приклад я найчастіше в контакті чи вкурсіпишу з телефону поки іду у маршрутках.
Крістіна Кельті
Питання в тому, з якою метою люди реєструються в соціальних мережах. Для когось це і частина роботи, для когось — один із способів комунікації з тими, хто далеко. В усьому треба знати міру, і мірі теж. Треба знати, що кокретно ти хочеш отримати від того чи іншого ресурсу. Тоді і час не витрачається на незрозумілість. Ніхто не змушує своє життя за комп. просиджувати. Питання в тому, а чого віртуальність миліша за оте реальне, але це вже інша тема.
Роман Дзик
Звичайно, я перебільшую і надаю забагато значення цьому явищу. Говорячи про мільярди чічікових, я мав на увазі не тільки 13% українців, але й китайців з рештою світу вкупі. Так, Інтернет — лише один зі способів утечі в іншу реальність. Проте я би не ставив його в один ряд із алкоголем та наркотиками. Хоча й хочеться навести до прикладу рекламу, яку щоранку мимоволі чую по брехунцеві. Приблизно таке: «Ми звертаємося до вас, родичі алкоголіка, бо він сам ніколи не визнає, що хворий».
Так, без Інтернету неможливо сьогодні обійтися. Він насправді надзвичайно корисний. Але також — небезпечний. Найбільше для молоді. І не для тієї яка тут «писала, пише щодня і буде писати», бо ми ще застали життя без Інтернету. Ті, що йдуть за нами, такого життя вже не знають.
Я перебільшую. Але щоб донести якусь думку, потрібно висловлювати її якомога голосніше, навіть ціною перебільшення, саме через перебільшення.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте