Знаю цю жіночку. Попри всю толерантність і повагу до старших, одного разу теж влаштував скандал через її небажання виконувати свої обов'язки. Підписуюся під роздруківкою.
«Чим ширше розливається повінь, тим мілкішою й каламутнішою стає вода. Революція випаровується, і залишається тільки намул нової бюрократії»
Франц Кафка
Подібне не можна допускати. Маємо «чудовий» приклад реорганізації книгарні «Кобзар» на Центральній площі. Краще би влада знайшла спосіб зацікавити мережу "Є" відкрити в нас свою книгарню.
Симфонічний оркестр і солісти філармонії мали би почуватися на тому дійстві досить органічно (генетична пам'ять з часів Людовіка ХІV, як мінімум).
В оригінальному калинівському діалекті «haute couture» не лише передається в кириличній транскрипції як «от кутюр», але й набуває значення «ВІД кутюр».
Читати — одне, побачити — зовсім інше. Сьогодні мав щастя дертися вгору по 28 червня. Згадував допис. Аж тут — стоїть собі той самий (напевне) патруль. Зупинили машину з румунськими номерами. Підніматися неприбраним тротуаром важко, тож у своїй повільній ході мав змогу поспостерігати за діями наших міліціянтів. Розмови не чув, тож потішитися грамотною українською не міг, але мав інший привід. Водій намагався вручити інспекторові конверт, від якого той безапеляційним жестом відмовився. Наш міжнародний, так би мовити, імідж не постраждав. Та найбільше задоволення отримав від наступної картини. Вулицею спускався вже наш український бусик. Запримітивши попереду патруль, водій увімкнув «аварійку» й спокійнісінько позадкував нагору. Наздоганяти його такою дорогою не було ні сенсу, ні, головне, можливості. От вам і «два кінці» неприбраної вулиці.
От нічого ви, панове, в потягах не розумієте. Я теж донедавна таким був. Дивувався з холоду і криги на вікнах. Навіть у провідника про це запитав. А він мені: «Бо їде на 2 години швидше, тому й вітер дужче проймає вагон. А ще як зустрічний потяг трапиться...»
Кумедно, так? А ви проїдьтеся до Києва в реконструйованих по-літньому вагонах. Там у сніжки можна бавитися, щоб згаяти час і зігрітися. Лиш не зачіпайте такі маленькі саморобні защіпки, які тримають ті нещасні вікна, щоб вони геть не відвалилися.
Зрештою, скільки тої зими? Можна і дома пересидіти, нє?
Власне, читати там і нема що. Бо задумка в тому, що чоловіки, крім ЦЬОГО, ні про що не думають. Практична користь книжки, не рахуючи оригінальної артефактності, полягає саме у використанні її як записника (при відповідному паперовому втіленні). Тоді в кожному конкретному (індивідуальному чи загальному) випадку її цінність вимірюватиметься залежно від того, кому вона належатиме (ким заповнюватиметься). При чому заповнювати її мають не обов'язково чоловіки. Це можуть бути здогади жінок про думки чоловіків (якщо мислити стереотипно, то в цьому випадку більшість примірників залишаться у своєму первісному вигляді :)
Трохи юриспруденції від Юрія Винничука:
«Тільки українська міліція, замість сказати просто і дохідливо: «копнув у коліно», коментуючи інцидент перед камерою, висловлюється так: «Даний громадянин шляхом застосування фізичної сили в район колінної чашечки наніс потерпілому травму...»»
Цинічна постановка питання провокує цинічну відповідь.
Визнаю, що маю певний суб'єктивний інтерес в особі авторки, тому дозволив собі не зовсім відсторонену реакцію.
Цілком погоджуюся з інтерпретацією пані Галини. Постановка питання «або..., або...» в даному випадку неприпустима. Тим паче неприпустимим є стереотипне узагальнення поведінки 17-літніх і 30-літніх. Отже, проблема корениться у свідомості самої авторки. З огляду на той самий суб'єктивний інтерес, пост (точніше не він, а сам факт його виставляння) видався мені безглуздим.
Щодо школярок, то жодної лайки чи звинувачення в їх бік не було і близько. Це констатація тієї нездорової ситуації, до якої спричинилося саме доросле суспільство.
Цілком безглуздий пост.
По-перше, є невеличка різниця між «I love you…» і «I have a condom».
По-друге, сьогоднішні 17-річні школярки назагал виявляються більш обізнаними з «condom» а не з «love».
По-друге, дуже сумніваюся, що дані спостереження щонайкраще відбивають психологію 30-річних жінок.
Висновок: проміжний (без жодних омонімічних натяків) вік авторки дозволяє констатувати, що знання психології 17-річних вже втрачене, а психологія 30-річних ще й близько не осягнена.
P.S. З психоаналітичної точки зору, сам факт звернення до подібної теми свідчить швидше про тугу за станом 17-річної закоханості, ніж про (самі знаєте, що)
Це називається «криза середнього віку» (в контексті студентського життя — т.зв. екватор). З'являється таке відчуття, ніби ти вже все знаєш і нічого нового почути не можеш. Усе можна втиснути в один курс, звести до коротенького повідомлення на кшталт інформаційної п'ятихвилинки… А з іншого боку — «живе життя», ПРАКТИКА. Остання, до речі, так чи інакше зводиться до не менш одноманітних маніпуляцій, ніж згадані дисципліни-близнята. Зрештою, все залежить від внутрішньої налаштованості.
Проте можу втішити: подібна недуга зазвичай переростається. Гору бере здоровий прагматизм. Ніж помирати від нудьги, краще шукати в усьому корисні для себе речі. Нудьга не навколо нас, а всередині. Та й, здається, ніхто ще не відміняв давньої мудрості «Repetitio est mater studiorum» :)
Дискусію, як то властиво для радіоефіру, годилося би розбавляти музичними (пісенними) вкрапленнями. Зацікавлені можуть підготуватися, перейшовши .
До речі, днями по брехунцеві чув «фантастичну» пісню, присвячену працівникам радіоефіру й українському радіо. Буду вдячний, якщо хтось поділиться.
Люблять у нас його (Дніпро, Фоліо, Основи, Фоліо)
Франц Кафка
Подібне не можна допускати. Маємо «чудовий» приклад реорганізації книгарні «Кобзар» на Центральній площі. Краще би влада знайшла спосіб зацікавити мережу "Є" відкрити в нас свою книгарню.
В оригінальному калинівському діалекті «haute couture» не лише передається в кириличній транскрипції як «от кутюр», але й набуває значення «ВІД кутюр».
Кумедно, так? А ви проїдьтеся до Києва в реконструйованих по-літньому вагонах. Там у сніжки можна бавитися, щоб згаяти час і зігрітися. Лиш не зачіпайте такі маленькі саморобні защіпки, які тримають ті нещасні вікна, щоб вони геть не відвалилися.
Зрештою, скільки тої зими? Можна і дома пересидіти, нє?
«Тільки українська міліція, замість сказати просто і дохідливо: «копнув у коліно», коментуючи інцидент перед камерою, висловлюється так: «Даний громадянин шляхом застосування фізичної сили в район колінної чашечки наніс потерпілому травму...»»
Визнаю, що маю певний суб'єктивний інтерес в особі авторки, тому дозволив собі не зовсім відсторонену реакцію.
Цілком погоджуюся з інтерпретацією пані Галини. Постановка питання «або..., або...» в даному випадку неприпустима. Тим паче неприпустимим є стереотипне узагальнення поведінки 17-літніх і 30-літніх. Отже, проблема корениться у свідомості самої авторки. З огляду на той самий суб'єктивний інтерес, пост (точніше не він, а сам факт його виставляння) видався мені безглуздим.
Щодо школярок, то жодної лайки чи звинувачення в їх бік не було і близько. Це констатація тієї нездорової ситуації, до якої спричинилося саме доросле суспільство.
По-перше, є невеличка різниця між «I love you…» і «I have a condom».
По-друге, сьогоднішні 17-річні школярки назагал виявляються більш обізнаними з «condom» а не з «love».
По-друге, дуже сумніваюся, що дані спостереження щонайкраще відбивають психологію 30-річних жінок.
Висновок: проміжний (без жодних омонімічних натяків) вік авторки дозволяє констатувати, що знання психології 17-річних вже втрачене, а психологія 30-річних ще й близько не осягнена.
P.S. З психоаналітичної точки зору, сам факт звернення до подібної теми свідчить швидше про тугу за станом 17-річної закоханості, ніж про (самі знаєте, що)
Проте можу втішити: подібна недуга зазвичай переростається. Гору бере здоровий прагматизм. Ніж помирати від нудьги, краще шукати в усьому корисні для себе речі. Нудьга не навколо нас, а всередині. Та й, здається, ніхто ще не відміняв давньої мудрості «Repetitio est mater studiorum» :)
До речі, днями по брехунцеві чув «фантастичну» пісню, присвячену працівникам радіоефіру й українському радіо. Буду вдячний, якщо хтось поділиться.